Перед фастівським учнем постає складна дилема: або використати вільний час для власного розвитку, або- собі та іншим на шкоду. І не вина дитини, якщо вона обирає останнє. Бо школяреві вже на уроці обридає навчання, йому хочеться розваг, веселощів. А пояснити йому, що перемога у змаганні, турнірі, конкурсі - це велика радість, що генерація власних позитивних творчих ідей і матеріальне їх оформлення - це щастя, часто буває нікому. І йде бідний тінейджер шляхом найменшого опору, підкорюючись стадному інстинкту, не бажаючи виділятися із маси олігофреноподібних напівдітей - напівдорослих.

           Фантазія на дурні витівки у школярів традиційно багата: від биття вікон і ліхтарів до розмальовування всього підряд графіті - і вагонів електричок фастівського депо, і стін будинків, навіть на центральних вулицях. Коли стемніє, починаються традиційні "розборки" між молоддю різних мікрорайонів. Іноді з'являється й економічно-кримінальний варіант -грабування перехожих на гроші, мобілки, прикраси. Але такі розваги - для "міцних духом". Більшість знаходить значно банальніші втіхи. Одні стають геймерами. І це ще нічого, якщо дитина сидить у своїй кімнаті з червоними очима перед монітором:попсує нерви батькам, зашкодить власному здоров'ю - і тільки. Гірше, коли підліток зі школи йде просто до гральних автоматів і просаджує там батьківські гроші. До того ж чого-чого, а гральних автоматів у центрі міста вдосталь. На вулиці Шевченка, наприклад, на короткій дистанції від спорт-школи і до будинку культури залізничників - два приміщення, на Завокзальній площі - теж два.

           Щоправда ігри - це для тих, у кого звивини більше розвинуті. Для інших є пиво. Попри заборону продавати алкогольні напої особам до 18 років, у кіосках паспортів ніхто не перевіряє, та й на вигляд молодь у нас доросла, акселерована. І поки тихенько посьорбують хлоп'ята "півасік", викурюючи по одній-другій, медики невтішно констатують: на 10 молодих українців -три імпотенти.

             Але ж що може запропонувати Фастів своїм школярам замість деградації?

           Якщо парк культури і відпочинку імені Гагаріна вже втратив свою первинну роль- культурне призначення, то це не значить, що нема де культурно провести час.

           Діє у Фастові дитяча музична школа, де працює прекрасний педагогічний колектив. А учні школи неодноразово гучно заявляли про себе на музичних конкурсах. Крім спортшколи працює кілька тренажерних залів, де за досить помірну ціну можна регулярно тренувати м'язи. Є кілька стадіонів, зокрема, у спорткомплексі імені Качановського. Діє школа народної майстерності, низка творчих об'єднань при будинку культури залізничників, гуртки самодіяльності у мікрорайонах.

           Врешті-решт, існує можливість заявити про себе та своє місто у мережі -треба тільки зайти на www.fastiv.com.ua.

           Звичайно, можна було б мріяти і про краще. Згадувати міські кінотеатри, про які тепер пам'ятають лише ті, кому за 25. Шкодувати за парковими атракціонами (на яких тепер вже й кататися небезпечно).

           Можна… А можна організовувати школярів для облаштування зелених насаджень. "Піарити"в межах міста талановитих дітей (і міській владі, і бізнес-еліті). Громадським організаціям і релігійним громадам розробляти й реалізовувати програми для молоді (яким чудовим прикладом є фастівський костел!). І, звичайно ж,супроводжувати ці дії професійною рекламою.

           Треба дати зрозуміти тінейджерам, що бути культурним і освіченим - це модно. Фантастична мрія? Можливо. Якщо багаті землячки поженуться за прибутками на здоров'ї та інтелекті дітей. А може- близька реальність. Бо хоча Фастів - не Рим, не США і навіть не українська діаспора, але у ньому можна відшукати і Меценатів, і Соросів, і Яциків.