Ось вже більше, ніж три десятки років він займає чималу площу у центрі міста. За останніх сімнадцять років у фастівського Ілліча „змінився” свій „електорат”. Якщо раніше до пам’ятника приходили покласти квіти «істинні прихильники» комунізму, то сьогодні його, ледь не щовечора, обкурює нікотинним димом та випарами алкоголю і не тільки, фастівська молодь. Треба ж якось віддавати пошану…

           Звісно, можна сказати, що це витвір мистецтва… і з цим важко не погодитися... адже фастівський Ленін, мало чим пов’язаний зі справжнім, хіба що зачіскою,борідкою і, можливо, впертим поглядом. Все інше, як дехто писав,нагадує футболіста в пальто. Ось такий у Фастові Ленін, а не метр п’ятдесят з шапкою та з головою-«глобусом», як у Києві на проспекті Шевченка.

           Варто знати цікавий факт, що точно такий же пам’ятник, того ж скульптора, стоїть у іншому місті. «Яка різниця, який ставити, головне щоб Ленін!» - мабуть саме такими міркуваннями керувалися тодішні секретарі компартії.

           Отож, у п’ятницю 28 березня до зали фастівської міської ради прийшло на засідання 37 депутатів. За знесення проголосувало 26, цього вистачило для позитивного результату. Набрид Ілліч представникам БЮТу, Української народної партії та «Нашої України». Звісно,для годиться, депутати трохи подискутували, але аргументи для протилежних сторін виявились непереконливими.

          Демонтаж пам’ятника повинен відкрити давню таємницю. За деякими свідченнями місцевих жителів, площа Леніна після війни була звичайнісіньким міським кладовищем. Під час війни на місці, де зараз стоїть пам’ятник були поховані німецькі вояки, які загинули під час просування фронту на схід у 1941 році. Щоправда, дехто стверджує, що коли німці йшли з окупованої території, то нібито вони вивезли для перепоховання тіла загиблих до Німеччини, але навряд чи вони встигли попіклуватися про мертвих тоді, коли не у всіх живих вистачало часу, щоби врятувати власне життя.

          Важко розлучатися зі старимисимволами. Особливо це боляче людям, які їх любили, закриваючи очі на голодомор, безчинства, репресії, і вірою та правдою служили кривавій системі терору. Ось і у п’ятницю вони прийшли на захист свого кумира. Відбувся невеличкий мітинг проти демонтажу, ухвалили резолюцію, яку і поніс до депутатів перший секретар фастівського осередку компартії М. Хромов.

          Але час взяв своє. Те, що мало відбутися у 1991 році, зроблено лише у 2008 році. Дехто закидає, що це методи тих самих комуністів, які ломали церкви та нищили усе, що розходилося із їхньою ідеологією. Парадокс у тому, що сьогодні немає чіткої ідеології. Кожен живе так, як хоче, ніхто нікому нічого не диктує. А пам’ятник знімають лише тому, що «термін придатності вже вийшов», він запізнився за своєю епохою рівно на сімнадцять років. Церкви лама ли, бо творили нову релігію, а пам’ятник зніматимуть, бо його несумістність із сьогоднішнім днем надто впадає в очі.

         Поки що міськрада лише проголосувала за демонтаж, а про подальшу долю пам’ятника ще ніхто нічого не говорить. Як на мене, то найкращий варіант – це продати його до Китаю, чи Північні Кореї – тому, хто більше заплатить, а вторговані гроші роздати нащадкам жертв розкуркулення Фастівщини.

         Також можна припустити, що зчасом на площі Леніна може вирости якийсь розважальний центр за зразком «Троїцького», що навпроти Республіканського стадіону в Києві. І ніхто не зможе зупинити будівництво, бо за спиною фастівчан не буде всесильного УЄФА, як у киян. Якщо захочуть -то збудують, адже сьогодні вжеінша релігія, інший вождь - гроші.