- Нещодавно ви презентували свою книгу "Україна: проект розвитку". Я прочитав її і здивувався, наскільки прості і зрозумілі ваші рецепти оздоровлення держави, економіки.Невже вони невідомі нинішнім керівникам України?

          - Вони просто не хочуть нічогозмінювати. Наша державна система настільки корумпована, що жоден чиновник не зацікавлений у створенні механізмів контролю, спрощення життя для бізнесу та громадян - адже в каламутній воді рибу ловити простіше.

            Мене вразив приклад Білорусі:там за рік повністю знищили організовану злочинність. Адже вона тримається на одному - корупції в державних органах і силових структурах. У нас же до суду справи не доходять, тільки балачки. Потрібні чіткі, прозорі закони, щоб чиновники не могли їх трактувати на свій розсуд, змушуючи людей місяцями ходити по колу і носити хабарі.

            Тому я так впевнено кажу про те, що нашу нинішню систему потрібно зламати. Я впевнений в собі

як професіонал, добре розумію макроекономічну ситуацію. Я працював з реальними підприємствами та виробництвом. А системні підходи скрізь однакові. Необхідно зрозуміти цілі та завдання, виробити програму рішення і підібрати команду. Потрібна системність. Те,чого нинішній владі, на жаль,немає. Сьогодні я залишив бізнес і повністю зосередився на політиці. Тому що мені соромно жити в країні, яка летить у прірву, і відсторонено спостерігати за цим.

          - Які кроки ви вважаєте першочерговими?

          - Нам важливо персоніфікувати українську владу. Перш за все, необхідно відновити вертикаль, яка була зруйнована. Для цього новообраному президенту необхідно відразу ж ініціювати зміни до Конституції. Тому що після конституційної реформи 2004 року ми маємо безвладдя. Треба прийти з парламентом до компромісу в питанні посилення ролі президента. Потім необхідно виходити на референдум і отримувати згоду народу. Я переконаний, що 90% українців підтримають ідею сильної президентської влади.

           Я думаю, людям не потрібно пояснювати переваги такої моделі управління, адже вони бачать, як працює нинішній парламент, якого рівня досягло свавілля чиновників. Важливий момент - обов'язково потрібен закон про імпічмент президента, згідно якого неефективного керівника можна було б відкликати. І такий закон неодмінно має запропонувати сам президент. Іншими словами, неодмінно повинна діяти система противаг.Якщо це проігнорувати, то будь-яка система влади буде неефективною і дуже ризикованою для демократії.

           А на виборах до Верховної Ради я б відкрив партійні списки. Нам рано було йти на закриті партійні списки. Це можливо, коли всередині самих партій є конкуренція, тоді вони пропонують у свої списки кращих. Потрібно переходити або до відкритих списків, або до змішаної системи. Особливо на місцевому рівні. Зараз, на жаль,повністю

втрачено зв'язок людини з депутатом, якого він делегував до місцевої влади. Теж саме стосується і закону про вибори мерів за один тур. За такої схеми тільки ледачий не обереться: виставляєш 10-15 технічних кандидатів, щоб вони відтягнули голоси виборців, після цього навіть з двадцятьма відсотками голосів перемога гарантована.

          - Ви не так давно вирішили повернутися в політику. Хто вас підтримує?

          - Я - за конструктивних, молодих та сильних політиків. У моїй команді абсолютно нові люди, з яких ви багатьох можете зараз і не знати. Вони працюють у профільних міністерствах - не на перших ролях, але це справжні професіонали своєї справи. Вони сьогодні нікому непотрібні, тому що на їхній досвід і професіоналізм просто немає попиту. Сьогодні, як правило, високі посади обіймають політики, а не фахівці. А щоб виростити професіонала, необхідно 15-20 років. Треба розірвати це замкнене коло і сміливіше висувати справжніх молодих фахівців.

Зустрічаючись з людьми в різних регіонах країни, я переконався, що ми маємо багато розумних і енергійних молодих людей у віці 25-30 років. Я буду робити ставку саме на них, залучаючи їх у нову партію.

          - Ви думаєте за півроку сформувати нову партію?

          - Щоб партія стала, що називається, на ноги і почала серйозно працювати, потрібно не менше трьох років. Більше того, бажано ще пройти випробування виборами. Саме такий іспит ми будемо складати. Ми вже зараз залучаємо до себе тих, кому це цікаво. Якщо знайти, наприклад, навіть у великих містах по півтори-дві тисячі акти-

вістів, то в цілому це вже буде солідна кількість відданих людей. Я дав собі на все це п'ять років. Подивимося на результати.

            - Сьогодні вся палітра повноважень влади і, відповідно, фінансових ресурсів сконцентрована в Києві. Як,на вашу думку, можна скорегувати ситуацію на користь регіонів?

            - Потрібно делегувати регіонам не тільки повноваження, але й відповідальність. За останній час, на жаль, у цьому питанні було допущено багато помилок, через що деякі регіони перетворилися на "споживачів". Регіональні керівники не проявляють ініціативи, а тільки отримують гроші з центру. І це замість того, щоб бути справжніми господарями, залучати інвестиції, розвивати і всіляко підтримувати власне виробництво.

            Моя думка: потрібно поступово впроваджувати елементи фінансової самостійності. Необхідно чітко визначитись, яку частину фінансів залишити на місцях, і яку відповідальність при цьому закріпити за місцевими адміністраціями. Це буде серйозним стимулом для них. Без ініціативи 12 тисяч місцевих лідерів нам не обійтися. Але, перш за все, потрібна висока політична культура і сильний президент. Потрібні й ефективні правоохоронні органи, щоб не допустити зловживань.

            - Сергію Леонідовичу, чи є у вас своє бачення реформування житлово-комунального господарства?

           - Це питання я вивчаю дуже давно, ще з часів свого віцепрем'єрства. З того часу я визначив дві умови реорганізації ЖКГ. Перше - партнерство держави і приватних структур. Галузь потребує великих інвестицій, без яких не обійтися. Я маю на увазі подачу тепла,води, каналізації. Саме тут необхідно створювати умови для залучення інвесторів, тому що держава не зможе це зробити самостійно. Вся Східна Європа пішла шляхом партнерства місцевих органів влади та приватних підприємств. Вони підписували довгострокові договори, а люди одержували зниження тарифів, поліпшення якості послуг та довгострокову гарантію, що тарифи не будуть змінюватись. При такій системі потрібен єдиний орган, який буде контролювати надання послуг і цінову політику в країні. Другий важливий фактор - свідомість споживачів. Нам необхідно навчити жителів самоорганізуватися і вибирати собі постачальника

послуг. Крім цього, потрібно залучити кілька компаній, які б пропонували ці послуги. У такому випадку буде вибір, буде конкуренція, а значить підвищиться і якість послуг.

            - У вашій біографії зазначено,що ви народилися в Молдові…

            - Я українець. У 1902 році, коли моєму дідові було два роки, сім'я купила землю в Молдові. З Вінниччини два українські села переїхали на нове місце. Там заснували село Миколаївка, зберегли мову, звичаї. А після школи я вступив до Дніпропетровського металургійного інституту, і з тих пір живу і працюю в Україні.

            - Якою мовою ви розмовляєте в сім'ї? І взагалі б хотілося дізнатися про ваше ставлення до питання введення другої державної мови.

            - Введення другої державної мови - це політичні маніпуляції, і вони будуть використовуватись тільки тими, хто хоче розколоти країну. Підтримка багатомовності та забезпечення прав мовних меншин - це ознака цивілізованості держави. У нас же проводиться дуже груба українізація, побудована на примусі, а не на стимулі. Державну мову необхідно поширювати м'яко, популяризувати її, робити престижною, а застосування адміністративних методів тільки викличе супротив у російськомовних громадян.

             Насправді, легше стимулювати до вивчення української мови дітей із дитячого садка, і проблема через

якийсь час зникне сама собою. Важко починати вчити мову в 40-50-річному віці, хоча це і можливо. Коли я переїхав до Києва і прийшов на роботу в Кабінет Міністрів, робив доповідь президентові російською,Леонід Кучма відповів мені: "Все добре, Сергію, але наступного разу - українською". Тоді я почав по дві години щодня вголос читати книги українською, бо розумів, що держслужбовець не може не знати державної мови. З того часу вільно спілкуюся і російською, і українською.

 Розмову вів

Михайло Сірковський